Михайло Семенович Тардов (16 (28) липня 1892, Гуляйполе — 31 жовтня 1948, Київ) — російський радянський письменник, прозаїк, член Спілки письменників СРСР.

Біографія

Народився 16 (28 липня) 1892 року у місті Гуляйполі (тепер Запорізької області). Член РКП(б) з 1919 року. Брав участь в Громадянській війні в Росії.

Навчався в гірничому інституті. Закінчив Дніпропетровський державний університет та Московський літературний інститут.

Працював в органах НК, газеті «Кочегарка», директором Радіотелеграфного агенства України, редактором «Літературної газети», директором Держлітвидаву. Учасник німецько-радянської війни.

Помер в Києві 31 жовтня 1948 року. Похований на Байковому кладовищі.

Могила Михайла Тардова

Творчість

Друкувався з 1922 року. У трилогії «Фронт» («Шанці», 1930; «Кінець Охотського полку», 1933; «Перший більшовицький», 1939) показав шлях солдатської маси у революцію. Автор повістей і нарисів про героїв громадянянської війни: Г. І. Котовського, С. Г. Лазо, О. Я. Пархоменка, В. І. Чапаєва, М. О. Щорса. Оповідання «Орлик» (1935), «Альошка Богунець» (1937), «Патріоти» (1938) та інші про героїку громадянської війни. Подіям німецько-радянської війни присвятив книги оповідань та нарисів «Батьківщина кличе» (1942), «Оповідання про війну» (1943), «Оповідання Юхима Пушкаря» (І944). Писав твори для дітей, п'єси, кіносценарії.

Відзнаки

Нагороджений орденами Червоної Зірки, «Знак Пошани», медалями. Лауреат премії імені М. Ушакова.

     Джерело

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%BE%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87