Відзнаки Президента України

 

ВІДЗНАКИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ: ДРУГИЙ, АЛЕ НЕ ДРУГОРЯДНИЙ КОМПОНЕНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАГОРОДНОЇ СИСТЕМИ




В контексті невідворотньої реформи вітчизняної нагородної системи все частіше піднімається питання щодо подальших перспектив системи відзнак Президента України. Дехто з представників експертної спільноти та небайдужої громадськості вважає, що цей фалеристичний інструмент вже відіграв свою роль, тож у майбутньому достатньо обмежитися лише державними нагородами та відомчими заохочувальними відзнаками. В якості основного аргументу прихильники цієї точки зору висувають сумнів у доречності одночасного співіснування державних нагород і відзнак очільника держави. При цьому часто не береться до уваги позитивний досвід подібного фалеристичного симбіозу – як зарубіжний, так, на жаль, і вітчизняний. Їхні ж опоненти у відповідь нерідко обмежуються апелюванням до прецедентів заснування у ХІХ-ХХ ст. правлячими династіями Європи «домових» орденів, відзначення якими було виключною прерогативою монарха, і намагаються провести хибні паралелі із фалеристичною практикою сьогодення. Задля того, аби вірно зрозуміти перспективи розв’язання проблемного питання, доречно розглянути його крізь призму історичного минулого та сучасної практики нагородної справи.


Звернувшись до світового досвіду, ми побачимо: процес появи нагород здебільшого був пов’язаний з глибокими суспільно-політичними пертурбаціями, які знаходили своє відображення у перерозподілі владних повноважень між центром і периферією, між одноосібним правителем та представницькими органами влади. Історія містить чимало прикладів того, як завзяті суперечки точилися навколо того, хто саме має право засновувати нагороди – адже ще у Середньовіччі було зрозуміло: у кого влада, той і нагороджує. Чи не найяскравішим прикладом того може слугувати невдала спроба короля Речі Посполитої, до складу якої декілька століть входили українські землі, заснувати власні відзнаки, що наштовхнулася на рішучу протидію Сейму. Шляхта і магнати, чиї інтереси він обстоював, вбачали у цьому обмеження своїх прав, визнання особливої зверхності та привілейованого становища короля, посилення його політичних позицій. Конфлікт, який виник на цьому грунті ще 1637 року між королем Владиславом IV та Сеймом, завершився вимушеним письмовим зобов’язанням короля ніколи не встановлювати ордени без апробації Сейму.


Справді, диференціація орденів, які жалувалися підданим на підставі статутних вимог, та орденів, відзначення якими залежало виключно від монаршої волі, відслідковується вже з кінця XVIII ст. Спричинила це явище певна демократизація орденів, які стали відносно доступними для широких кіл буржуазії, офіцерства й чиновництва. Намагаючись зберегти «фалеристичний ексклюзив», деякі правлячі династії створюють замкнені для сторонніх «домові» ордени – для відзначення рівних собі та найближчого оточення за ознаками особистої відданості. Причому, як не дивно, ця різниця усвідомлюється не лише прихильниками орденів та монархій, а й їхніми затятими ворогами – так, зокрема, Національний конвент, скасовуючи французькі ордени, зробив виключення для ордена Св. Духа – як для своєрідної «приватної власності» королівського дому.1


Подібні приклади можна знайти й у Північній Європі. У Данії, наприклад, з 1792 р. існує Медаль заслуг, а з 1865 р. – Королівська медаль Воздаяння, які надаються монархом без консультацій з урядом. Аналогічний статус у Норвегії має заснована 1906 року Королівська пам’ятна медаль.


Досить чітко розмежовувалися нагородження «на загальних підставах» і «за монаршою милістю» у дореволюційній Росії. Так, наприклад, представляти до нагородження вищим орденом – Св. Андрія Первозванного – законодавчо заборонялося. Рішення про відзначення ним приймалося монархом одноосібно, а не під впливом подань підлеглих, які апелювали до статей орденського Статуту. Варто додати, що знаки ордену Св. Андрія Первозванного з діамантовими прикрасами, на відміну від інших орденів, нагороджений отримував не з Капітулу орденів, а з Кабінету Його Величності – це підкреслювало особисту прихильність монарха до нового кавалера. Аналогічну роль в системі нагород Росії відігравав і орден Білого орла – його Статут не містив переліку заслуг, які б могли стати підставою для відзначення, тож, відповідно, сприймався у суспільстві як знак монаршої прихильності. Дотримувалася у тогочасній російській фалеристичній практиці і своєрідна «гендерна рівність» - орден Св. Катерини надавався дамам від імені імператриці – бодай і з формулюванням «…з дозволу Імператора».


 Звичайно, окрім цього, існувала система «особистих подарунків» (табакерок та перснів з різними комбінаціями вензелевих зображень імені монарха та діамантових прикрас), які, хоч формально і не входили до переліку державних нагород, але фактично розглядалися як їхня складова й еквівалент. Так, зокрема, відомо, що за заслуги у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. видатний медик М. І. Пирогов був представлений головнокомандувачем Діючої армії до нагородження орденом Св. Олександра Невського з мечами, але через формальну приналежність до Міністерства народної освіти, яка унеможливлювала отримання бойової («з мечами») нагороди, був удостоєний «лише» золотої табакерки, прикрашеної діамантами».2


У Великобританії ж роль ознаки особистої монаршої прихильності з 1896 р. відіграє династичний лицарський Королівський Вікторіанський орден. Навіть зараз офіційно визнається, що орден надається частіше за ініціативою ЇЇ (Його) Величності, рідше – за поданням урядових інституцій.3 Орден було створено за часів, коли всі почесті надавались монархом на пораду Прем'єр-міністра чи інших міністрів. Королівський Вікторіанський орден же став особистою нагородою монарха. У той час це було новинкою, нині й інші лицарські ордени надаються як особистий подарунок королеви.


Втім, навіть у тій же Великобританії, але у сучасності, поняття «монаршої відзнаки» набуло нового сенсу: демократичні принципи знаходять своє відображення й у британській фалеристиці. 1 липня 2009 р. королева Єлизавета ІІ заснувала Хрест Єлизавети – для посмертного відзначення військовослужбовців, які загинули від рук ворогів у період після завершення Другої світової війни 1939-1945 рр. Право носіння відзнаки (яка навіть в офіційних джерелах4 позиціонується як «знак визнання» - recognition, а в експертному середовищі вважається «пам’ятною емблемою» - commemorative emblem5) надається спадкоємцям загиблого. Питання запровадження аналогічної відзнаки в Україні – на жаль, давно назріле, залишається за рамками цієї статті і потребує на окрему розповідь…



                             1



     2 3



Від «здемократизованих» монарших відзнак час перейти до нагород, які перебувають у виключній компетенції президентів держав з республіканською формою правління. Звичайно, найцікавіше розпочати розповідь із «найсвіжіших» президентських відзнак…


Попри те, що в Ізраїлі провідну роль у системі виконавчої влади відіграє прем’єр-міністр, там також існує відзнака президента. Вона надається за виключні заслуги перед Державою Ізраїль та єврейським народом – положення про нагороду передбачає, що внести представлення до нагородження має право кожен громадянин Ізраїлю та кожна ізраїльська спільнота. Тим не менш, заснована 2012 року відзнака за два роки була надана лише 17 особам, серед яких достатньо назвати президентів США та Італії – Барака Обаму та Дж. Наполетано.6,7



                                        4



                             5



                             6



У Пакистані Президентська відзнака Співдружності Мистецтв (تمغۂ حسنِ کارکردگی‎—Tamġa-ē Ḥusn-e Kārkardagī) була встановлена 13 січня 1983 р. для відзначення досягнень у літературі, образотворчому мистецтві, науці, спорті та медицині. Попри те, що ця відзнака не входить до офіційної ієрархії державних цивільних нагород Пакистану, вона користується високим авторитетом серед громадян країни.8,9,10 Крім того, у різні роки у Пакистані встановлювалися президентські відзнаки за досягнення у галузі технологій, для молоді та навіть… за стрілецьку майстерність.



                   7                8



                               9



                               10



У США з їх надзвичайно складно структурованою нагородною системою існує близько десятка відзнак, нагородження якими відноситься до компетенції офісу Президента – частина з них має встановлені стрічки й планки та включена до загальнодержавної ієрархії відзначень, решта (які надто нагадують українські щорічні галузеві премії) – позбавлені цього статусу. Для усвідомлення ступеню заплутаності американської системи президентських відзнак достатньо згадати, що вносити Президенту подання про нагородження Медаллю відваги офіцерів громадської безпеки (Public Safety Officer Medal of Valor) має право лише генеральний прокурор – саме з цієї причини на дипломі до нагороди його підпис розташовано раніше за президентський.



                                                11



                                  12


                                                13



                                     14



Статус «Президентської медалі заслуг» (Pampanguluhang Medalya ng Merito) отримала й нова нагорода Філіппін, встановлена 19 вересня 2003 р. В ієрархії нагород Філіппінської Республіки вона посідає доволі високе 7-е місце.11,12 Того ж дня Президентська відзнака Золотого Серця, встановлена 1954 р., була підвищена в статусі до державної нагороди – ордену Золотого Серця (Orden ng Gintong Puso). Подібна «фалеристична ротація» свідчить про усвідомлення керівництвом держави доцільності співіснування в рамках однієї нагородної системи як державних нагород, так і президентських відзнак.



                                 15



                                                16



                                   17



                                   18



Президентські відзнаки крокують в ногу з часом, відображаючи пріоритетні напрямки розвитку національної економіки: так, наприклад, нещодавно у Вірменії була заснована відзнака Президента – медаль «За вагомий внесок у розвиток інформаційних технологій».



              19               20



 

Що ж до України, то необхідно констатувати, що у другій пол. 1990-х рр. запровадження низки відзнак Президента України дозволило запустити механізм нагородної політики України – буквально у форматі «Синиця у руці краще за журавля в небі» - на тлі тотальної неспроможності тодішнього складу Верховної Ради України запровадити повноцінну систему нагород відповідальність на себе взяв Президент Леонід Кучма. Стабілізація політичної ситуації дозволила – бодай і не зовсім безболісно – підвищити ці відзнаки до рівня державних нагород. Бурхливі перипетії політичних реалій українського життя поч. ХХІ ст. визначили основні призначення відзнак Президента України: проходження своєрідного «випробувального терміну» перед підвищенням до статусу державних нагород (тепер на свій час очікує Хрест Івана Мазепи, а в перспективі – й медалі за участь в АТО) або формалізація «разових», але непоодиноких (зазвичай, ювілейних) нагороджень, заради яких недоречно «розтягувати» систему державних нагород, але й ігнорувати цілком знаменні дати – необачно. Прикладом таких можуть слугувати 25-річчя виведення радянських військ з Афганістану та 25-річчя незалежності України.


Розподіл відзнак на «загальні» та «від першої особи» поширився з державного на регіональний та муніципальний рівні. Аби не перелічувати всі випадки, згадаймо першу (в абетковому порядку) область – Вінницьку. Там, поряд із Почесною відзнакою «За заслуги перед Вінниччиною», рішення про відзначення котрою приймається сесією обласної ради, існує й Почесна відзнака «За вагомий внесок у розвиток Вінниччини», яка de jure є цінним подарунком голови обласної ради, але фактично подається як відзнака колегіального органу самоврядування – навіть у вкрай суперечливих ситуаціях.13 Аналогічний стан справ спостерігається й у системі відзнак міського рівня м. Вінниці.14



                                                       21



                                   22



                     23