ВИКОРИСТАННЯ МОТИВІВ АВІАЦІЙНИХ РОЗПІЗНАВАЛЬНИХ ЗНАКІВ У ФАЛЕРИСТИЦІ
ВИКОРИСТАННЯ  МОТИВІВ АВІАЦІЙНИХ РОЗПІЗНАВАЛЬНИХ  ЗНАКІВ  У  ФАЛЕРИСТИЦІ

ВИКОРИСТАННЯ  МОТИВІВ АВІАЦІЙНИХ РОЗПІЗНАВАЛЬНИХ  ЗНАКІВ  У  ФАЛЕРИСТИЦІ

 

Характерною особливістю знакових систем є їхнє взаємне проникнення, тож ця риса робить їх особливо привабливою для дослідження. Одним з цікавих прикладів подібного симбіозу є використання зображень розпізнавальних знаків військової авіації на орденах, медалях, ювілейних відзнаках та знаках фахової кваліфікації – тобто у фалеристиці. Протягом багатьох років вони виконували роль своєрідної «візитної картки» аеростатів та дирижаблів, літаків та гелікоптерів, де б вони не перебували – в небі чи на землі. «Свій чи чужий?» - саме на це питання давали відповідь різнокольорові кола, зірки чи хрести, стаючи, залежно від ситуації, символами надії чи небезпеки…

 

Прообразом національних розпізнавальних знаків ВПС можна сміливо вважати розфарбовування підвісних гондол повітряних куль часів Громадянської війни у США 1861-1865 рр. – ця імпровізація 150-річної давнини заклала підвалини нової знакової системи. Справедливості заради, потрібно зазначити, що аеронавти Півночі, розмальовуючи зірками й смугами прапору США свої літальні апарати, побоювалися не стільки нечисленних повітряних куль конфедератів, скільки власної артилерії, яка з ентузіазмом обстрілювала всіх повітроплавців без розбору.1

Що ж до літаків, то перший випадок демонстрації національної приналежності аеропланів був зафіксований у 1910 року під час авіаційних змагань на території Австро-Угорщини: чеські й польські пілоти – піддані Дунайської монархії – прикрасили свої машини червоно-білими стрічками.

Першість у запровадженні офіційних розпізнавальних знаків ВПС належить французам: 26 липня 1912 р. був встановлений знак у вигляді кола синьо-біло-червоного забарвлення, що нагадував кокарду часів Великої Французької революції. Власне кажучи, ідея використання в якості розпізнавальних знаків військової авіації концентричних кіл кольорів національного прапору виявилася вельми вдалою: машина, яка стрімко пересувається в небі, може бути вірно ідентифікована лише в тому випадку, коли її символіка складається з мінімальної кількості простих за формою, але різнобарвних елементів, які однаково сприймаються при «читанні» під різними кутами зору.

При порівнянні сучасних розпізнавальних знаків ВПС різних держав (в англомовному середовищі за ними закріпився термін „roundel”) стає очевидним, що тенденція «заокруглювати» знаки, закладена французами, переважно збереглася. Так, наприклад, з 167 розглянутих держав 63 (37,7%) використовують на своїх військових літальних апаратах розпізнавальні знаки, які складаються виключно з концентричних кіл, ще 69 (41,3%) встановили знаки, вписані у коло, і лише 23 (13,8%) принципово відкидають коло –  в будь-яких проявах. Зрозуміло, на світанку авіаційної ери, коли у світі налічувалося близько півсотні держав (а витрачатися на експерименти з військовою авіацією могли ледь два десятки з них), кола самі по собі могли задовольнити потребу точного розпізнавання літальних апаратів. Втім, незабаром стала очевидною потреба використання додаткових елементів або ж замінників кола – в першу чергу, мова йде про усталені символи: зірки, Сонце, півмісяць, хрести. Навіть у теперішній час вони вживаються досить часто – їх включили до розпізнавальних знаків ВПС 56 держав (33,5%). Тварини, птахи або рослини набагато рідкісніші – вони зустрічаються у 14 випадках (8,4%). Штучні предмети –  як-то якір, автомат Калашникова чи книга – просто унікальні: лише 9 країн (5,4%) вважають за можливе використання цих символів.  Вживання літерно-цифрових написів на розпізнавальних знаках військової авіації можна вважати сумнівною екзотикою – у всіх 6 випадках (3,6%). Очевидно, що «сеанс швидкісного зчитування» абревіатур з літака, який пролітає з блискавичною швидкістю, завідомо приречений на невдачу – як не крути, різнокольорові «кружечки» чіткіші й зрозумілі навіть неписьменним…

Варто коротко охарактеризувати кольорову гамму: червоний колір зустрічається в 126 випадках зі 167 розглянутих (75,5%), білий – у 114 (68,3%), синій – у 66 (39,5%), зелений та жовтий – по 64 (38,3%), а найрідкіснішим є чорний – 31 (18,6%).2

Розпізнавальні знаки військової авіації були (і досі є) однією з найдинамічніших знакових систем, адже забарвлення й конфігурація національно-авіаційних символів змінювалися досить часто і залежать від цілого комплексу факторів. «Roundel» залежить від естетичних смаків правителів, від релігійних норм, від конструкції літального апарату, від психології авіаторів (найбільш марновірні сприймали концентричні кола як «мішені») та навіть від часу доби, в який здійснювалися польоти. Наприклад, ще в роки Великої або, як було прийнято говорити, першої світової війни, було підмічено, що великі білі кола на площинах та фюзеляжі демаскують літак вночі, тож білий колір заміняли сірим. Дизайн авіаційних «візитівок» залежав навіть від … розпізнавальних знаків ворожих ВПС (в роки Другої світової війни британці на Тихоокеанському театрі замінили центральне червоне коло світло-синім, аби уникнути плутанини з японцями, які традиційно використовували червоні кола).

Можливо, саме ця мінливість і завадила розпізнавальним знакам військової авіації частіше відтворюватися у фалеристиці, але тим цікавішими є ті випадки, про які йтиме мова.

Свідомо пропускаючи випадки повторення державного герба чи прапора в якості розпізнавального знаку військової авіації, надамо перевагу тим епізодам, коли цей символ створювався «з нуля».

Цікаво, що вперше екстраполювати авіаційну символіку у фалеристику спало на думку естонцям – саме вони 1921 р. поєднали синє-чорно-білий трикутник з орлом, створивши знак для випускників авіаційної школи, який невдовзі став основою кваліфікаційних знаків військового пілота та авіаційного спостерігача (іл. 1-4).3

іл.1 іл.2  іл.3 іл.4

За декілька років їхній досвід запозичили сусіди - латиші. На початку 1930-х рр. пілоти  ВПС Латвії прикрасили себе знаком у вигляді червоної свастики “Ugunskrusts” (яка використовувалася в якості розпізнавального знаку ще з 1919 р.) з орлом на підвісці (іл. 5-7).4

іл.5   іл.6 іл.7

 Цей самий «вогняний хрест» фігурував й на інших авіаційних знаках – в т.ч. і призначених для носіння на головних уборах (іл. 8).

іл.8

Відомі випадки, коли латиські авіатори отримували, крім власних, ще й естонські кваліфікаційні знаки (іл. 9).5   

іл.9

Через  малий розмір  довоєнних ВПС прибалтійських держав ці знаки відразу стали раритетами, але ідею поєднання розпізнавального знаку військової авіації з нагородою знову виникла вже у сучасній Естонії – 12 квітня 2007 р. там було засновано триступеневий Хрест авіаційних заслуг, основу композиції якого являє той самий «орел-меченосець» з далеких 1920-х рр.  (іл. 10).6