УКРАЇНСЬКА ОРДЕНСЬКА КОЛОДКА
УКРАЇНСЬКА   ОРДЕНСЬКА  КОЛОДКА: ПОЄДНАННЯ  НАЦІОНАЛЬНОГО   КОЛОРИТУ   Й ТЕХНОЛОГІЧНОСТІ

УКРАЇНСЬКА   ОРДЕНСЬКА  КОЛОДКА: ПОЄДНАННЯ  НАЦІОНАЛЬНОГО   КОЛОРИТУ   Й ТЕХНОЛОГІЧНОСТІ     

 

В контексті дискусій щодо шляхів реформування вітчизняної нагородної системи та вдосконалення дизайну нагород нерідко лунають пропозиції відмовитися від металевої колодки для відзнак, що носяться на грудях, - інколи в поєднанні з тезою про необхідність збільшення ширини стрічки – з традиційних для сучасної України 28 мм до «європейських» чи «міжнародних» стандартів (які різними фахівцями оцінюються у діапазоні від 30 мм до 40 мм). Деякі експерти вважають їх рудиментом радянської фалеристичної практики та наполягають на тому, що вітчизняні нагороди повинні носитися на стрічках без жорсткої пластиноподібної основи.

При заснуванні перших нагород Незалежної України – зокрема, Почесної відзнаки Президента України у 1992 р. та інших відзнак глави держави, впровадження жорсткої колодки зі стрічкою 45х28 мм – а фактично 42х28 мм (іл. 1-3) виглядає цілком виправданим – як з технологічної точки зору, так і з огляду на історичний досвід. Адже стрічка розміром 3х4,5 см передбачалася Статутом нереалізованого ордену Визволення (1920 р.), трисантиметрова стрічка була встановлена і Статутом ордену Залізного Хреста УНР (1921 р.). Встановлене de jure та  de facto співвідношення ширини і довжини (2:3) виглядає оптимальним – як з точки зору класичного «золотого перетину», так і з огляду на пропорції Державного Прапору України, закріплені Постановою Верховної Ради України від 28 січня 1992 р. №2067-ХІІ «Про Державний прапор України».

 

іл.1 іл.2 іл.3

Єдиним недоопрацьованим на офіційному рівні питанням залишилося регламентування вигляду колодки для двох та більше нагород – ця проблема досі розв’язується завдяки ініціативі виробників нагородних аксесуарів (іл. 4).

 

іл.4

До чого ж може призвести наполегливе просування ідеї щодо скасування існуючих колодок під стрічку 28х42 мм (чи інших розмірів) та збільшення ширини стрічки?

По-перше, повне скасування колодок у сучасних українських реаліях навряд чи є можливим – для цього достатньо згадати про орден княгині Ольги з оригінальною Х-подібною колодкою, аналогів котрій у радянській фалеристиці не було (іл. 5). Так само відкритим залишається і питання щодо колодки мініатюри до орденів Держави та «Золота Зірка» (іл. 6).

 

іл.5   іл.6

По-друге, скасування колодки під стрічку 28х42 мм ставить проблему пошуку нового способу гармонійного і надійного поєднання нагороди зі стрічкою, а також мінімізації витрат держави на зміни технології виготовлення відзнак. Шляхів вирішення цієї проблеми є декілька, але навряд чи якийсь із них є оптимальним – про це свідчить практика пострадянських держав, які намагалися вдосконалити свої нагородні системи.

Ще з радянських часів закріпилася практика робити у вушці ордена (медалі) отвір, вісь якого перпендикулярна площині самої нагороди. За умови збереження цієї технологічної особливості та відмови від пластинчатої металевої колодки можливі, зазвичай, три варіанти кріплення відзнаки до стрічки.

В першому випадку кільце, продіте у вушко нагороди, просто пришивається до стрічки – так, наприклад, робиться на естонському ордені єпископа Платона ІІІ ст. (іл. 7, 8) чи медалях латвійського оборонного відомства (іл. 9, 10). Але ж є очевидним, що для нагород, які мають відносно велику масу (в українських реаліях це орден князя Ярослава Мудрого ІV та V ст., орден «За заслуги» ІІ та ІІІ ст., орден «За мужність» ІІ та ІІІ ст., низка відомчих заохочувальних відзнак), подібний спосіб є ненадійним через недостатню міцність поєднання, яке може призвести до втрати нагороди.

 

іл.7   іл.8  іл.9  іл.10

У другому випадку кільце поєднується до планки з поздовжнім отвором, ширина котрого приблизно дорівнює ширині стрічки. Подібний спосіб досить широко практикується у світовій практиці – зокрема, на литовському Хресті за врятоване життя (іл. 11). Але навіть найменші відхилення довжини стрічки та конструктивні особливості «нижніх» планок ускладнюють гармонійне поєднання кількох нагород при одночасному носінні – навіть в межах однієї чи наближених нагородних систем (іл. 12, 13). Окремо слід зазначити, що виготовлення двох окремих планок – «верхньої» (із застібкою) та «нижньої» (яка має поздовжній отвір під стрічку та круглий – для кільця відзнаки), вочевидь, буде дорожчим за виготовлення пластинчатої колодки існуючого типу.

 

іл.11  іл.12  іл.13

Нарешті, третім варіантом є додавання ще одного кільця – як, наприклад, на естонському Меморіальному хресті адмірала Пітки (іл. 14, 15) чи німецькій медалі 1912 року для тубільних африканських вояків (іл. 16, 17). Однак, подібний спосіб є очевидною ілюстрацією «п’ятого колеса у возі» і свідчить про недосконалість вигляду відзнаки.

 

іл.14  іл.15  іл.16 іл.17

Перехід на отвір у вушці, який зроблено у площині самої відзнаки (як, зокрема, на французькому ордені Почесного легіону – іл. 18), виглядав би прийнятним у випадку, коли такі зміни було б зроблено від самого початку формування нагородної системи. В українських реаліях сьогодення це зумовить суттєві зміни технологічного процесу виготовлення нагород (збільшення товщини всієї заготовки чи виготовлення вушка як окремої деталі – з наступним приєднанням), які неодмінно призведуть до значних додаткових витрат з Державного бюджету, що навряд чи є прийнятним у наявній економічній ситуації. Варто також зважити на те, що сотні тисяч громадян України (чимало з яких є військовослужбовцями чи співробітниками правоохоронних органів, які носять нагороди на одностроях) вже відзначені державними та відомчими нагородами на колодках під стрічку 28х42 мм, постануть перед проблемою гармонізації зовнішнього вигляду «старих» і «нових» стрічок. Перекладати фінансовий та організаційний тягар цього процесу на самих нагороджених у сучасних умовах навряд чи доречно – так само як і робити це коштом держави (як це було здійснено у СРСР після впровадження колодок зразка 1943 р.). Ігнорування ж проблеми як такої і поблажливе толерування носіння нагород одного типу на стрічках різного взірця свідчитиме про недбале ставлення держави як до самих нагород, так і до нагороджених.