ОРДЕНИ НА ФЮЗЕЛЯЖАХ
ОРДЕНИ  НА   ФЮЗЕЛЯЖАХ: ВИКОРИСТАННЯ   ЗОБРАЖЕНЬ   НАГОРОД   В   ЯКОСТІ   ПІЗНАВАЛЬНИХ   ЗНАКІВ   ВІЙСЬКОВОЇ   АВІАЦІЇ

ОРДЕНИ  НА   ФЮЗЕЛЯЖАХ: ВИКОРИСТАННЯ   ЗОБРАЖЕНЬ   НАГОРОД   В   ЯКОСТІ   ПІЗНАВАЛЬНИХ   ЗНАКІВ   ВІЙСЬКОВОЇ   АВІАЦІЇ

 

Розглянувши випадки використання «візитних карток» військової авіації (Air Force roundels) у фалеристиці, повернімося до розповіді про обопільне проникнення знакових систем – нагородних та пізнавальних.

Цього разу спробуємо проаналізувати дещо іншу тенденцію – використання фалеристичних сюжетів в якості авіаційних пізнавальних знаків.1

Необхідно зауважити, що різноманітні нагороди (ордени, медалі, зірки, хрести й стрічки) набагато частіше зображувалися на фюзеляжах і хвостовому оперенні літальних апаратів не в якості символу державно-відомчої належності, а з метою демонстрації особистих заслуг пілота чи успіхів конкретного авіаційного підрозділу. Немає потреби наводити сотні прикладів – як з історії Другої світової війни, так і з сучасної практики. Дослідниками детально описані численні випадки зображення Золотих Зірок Героїв Радянського Союзу на винищувачах ВПС РСЧА, Лицарських хрестів Залізного хреста – на літаках Люфтваффе, медальних стрічок – у сучасних ВПС США, радянських гвардійських знаків – на військових літаках та вертольотах країн СНД.

Але наразі є сенс зосередити увагу на тих нечисленних випадках, коли орденський знак чи стрічка слугували в якості пізнавального знаку на літальному апараті, засвідчуючи лише його приналежність до певної держави чи армії.

Ми свідомо залишимо поза увагою випадки використання військовою авіацією значно стилізованих орденських хрестів, які ведуть свою історію з доби Середньовіччя (зокрема, у Німеччині та Хорватії), надаючи перевагу епізодам з доволі детально відтвореними конкретними відзнаками.

Перший випадок використання фалеристичного сюжету в якості пізнавального знаку військової авіації був зафіксований під час Громадянської війни у Росії. Потреба створення нового авіаційного пізнавального знаку була зумовлена специфікою конфлікту – ідеологічним розмаїттям, несприйняттям (не лише червоними, але й навіть деякими їхніми супротивниками) одіозних монархічних символів та спільною показовою народністю.

Авторитет Георгіївських нагород у Росії був традиційно високими, у масовій свідомості вони стали символом героїзму, виявленого на полі бою. Це зумовило популярність Георгіївської символіки у найрізноманітніших військових формуваннях.

При створенні Поволзької Народної армії влітку 1918 року постало питання про знаки розрізнення. Тон у новій антибільшовицькій формації задавав Комітет членів Всеросійських Установчих зборів («Комуч»), в якому домінували соціалісти-революціонери (есери). Через це «реанімація» імперської символіки, яка асоціювалася з династією Романових, на перших порах видавалася недоречною.2 Замість традиційної кокарди носився відрізок Георгіївської стрічки.3 Новація досить швидко прижилася, і не лише на кашкетах: чорно-помаранчеві смуги на фюзеляжі та хвостове оперення аеропланів Поволзької армії (іл. 1, 2).4,5,6

іл.1 іл.2

Попри те, не завжди встигали засвоїти нову систему пізнавальних знаків літальних апаратів навіть власні зенітники: під час боїв за Казань їм пощастило збити лише один літак, до того ж – свій. Вочевидь, у запалі бою артилеристи просто не звернули уваги на чорно-помаранчеві смуги на площинах.7

На жаль, поки що не відомі оригінальні фото літальних апаратів авіазагонів Поволзької армії з Георгіївськими пізнавальними знаками, тому наразі неможливо однозначно твердити, чи повністю Георгіївське забарвлення замінило трикольорові (біло-синьо-червоні) розетки на крилах, стабілізаторі та фюзеляжі, чи вони використовувалися разом – у різних комбінаціях.8

 Наступна спроба використати зображення нагороди в якості пізнавального знаку військової авіації була здійснена 1937 року у Болгарії. Відроджуючи ВПС, болгари вирішили використати в якості «авіаційної візитівки» зображення ордену «За хоробрість» 4-го ступеню 1-го класу (іл. 3-5).

іл.3