“ОРДЕН ПОДАНО, ВАША ВИСОКОПОВАЖНОСТЕ!..” Практика вживання посадових титулів очільників іноземних держав у нагородній практиці сучасної України
 “ОРДЕН  ПОДАНО, ВАША  ВИСОКОПОВАЖНОСТЕ!..” Практика вживання посадових титулів очільників іноземних держав  у нагородній практиці сучасної України

 “ОРДЕН  ПОДАНО, ВАША  ВИСОКОПОВАЖНОСТЕ!..”

Практика вживання посадових титулів очільників іноземних держав  у нагородній практиці сучасної України здатна здивувати кого завгодно

 

 Формування системи нагород незалежної України, визначення основних принципів нагородної політики відбувалося і відбувається під впливом багатьох чинників: радянського досвіду, сучасної світової практики та, в першу чергу, особистих вподобань вітчизняних урядовців. Останній фактор нерідко спричиняє доволі курйозні ситуації, які, зазвичай, не додають авторитету нашій державі.

 На відміну від дизайну орденських знаків, доцільності тих чи інших нагороджень, тема вживання посадових титулів в нагородних документах практично не обговорювалася, хоча аналіз цього питання дає результати, над якими варто замислитися. І це стосується не лише доволі вузького кола фахівців з антропоніміки чи фалеристики, а й тих представників державної влади, які опікуються питаннями нагородної справи у сучасній Україні. Адже ціна кожної похибки у цій царині – репутація держави.

 Для вивчення проблеми достатньо обмежитися лише текстами Указів Президента України (надалі – УПУ) про нагородження глав іноземних держав (грамоти, орденські книжки, клопотання, подання, реєстраційні картки ми свідомо лишаємо поза увагою як документи непублічні).

 Невдовзі після проголошення Незалежності, очевидною стала необхідність створення системи нагород України, наближеної до певних стандартів і принципів європейської та світової практики. Однією з новацій стало вживання почесних посадових титулів для вищих урядовців іноземних держав, запозичене, очевидно, з міжнародного дипломатичного протоколу.   

 Навряд чи варто принципово заперечувати доречність вживання титулу “Його Величність”, коли мова йде про:

-                “Його Величність Короля Швеції Карла XVI Густава” (УПУ від 19.03.1999 р. №261/95);

-                “Його Величність Короля Абдуллу Бін Хусейн – Короля Хашимітського Королівства Йорданія” (“Короля… Короля… Королівства” – так в УПУ від 23.04.2002 р. №366/2002);

-                “Його Величність Хаджи Хассанала Болкіяха – Султана Брунея-Даруссалам” (УПУ від 07.03.2004 р. №321/2004);

-                «Його Величність Акіхіто – Імператора Японії» (УПУ від 12.01.2011 р. №25/2011);

-                «Його Величність шейха Хамада бін Халіфу Аль Тані – Еміра Держави Катар» (УПУ від 23.12.2012 р. №651/2012), відзначених орденом князя Ярослава Мудрого І ступеня.

На догоди гендерній рівності можна погодитися з “Її Величністю Королевою Швеції Сільвією” (УПУ від 22.03.1999 р. №272/95), і з “Її Величністю Раджою Істері” (УПУ від 07.03.2004 р. №320/2004), хоча, зрештою, Статут ордена князя Ярослава Мудрого передбачає нагородження І ступенем лише глав суверенних держав, а не їхніх дружин. Певне, останнє стало згодом очевидним, тож Раджу Істері відзначили “лише” орденом княгині Ольги І ст. Втім, треба зазначити, що першою іноземною громадянкою, яка отримала орден князя Ярослава Мудрого І ст., була дружина литовського президента “Пані” Алма Адамкене (УПУ від 05.11.1998 р. №1213/98). Друге українське нагородження восени 2008 р. зіграло над шведським королівським подружжям злий жарт: відповідно до УПУ від 29.09.2008 р. №870/2008 «Його Величність Короля Швеції Карла XVI Густава» зробили першим кавалером щойно заснованого ордену Свободи (ніби для першого нагородження одним з найвищих орденів українців не вистачило), а «її Величність Королеву Сільвію» по УПУ від 29.09.2008 р. №871/2008* нагородили орденом «За заслуги» І ст. (хоча, знову ж таки, вона не є ані главою суверенної держави, ані очільником уряду, ані міністром, - як того вимагає Статут ордену «За заслуги»). Цікаво, чим  відзначатимуть шведського монарха і його дружину, коли щасливий володар штучних кристалів «Сваровські» (якими прикрашено знак ордену Свободи) забажає відвідати Україну втретє? Не виключено, що до титулів скандинавського вінценосця додасться і звання «Герой України», або ж доведеться блискавично вигадувати нову нагороду… Ордену ж Свободи, схоже, доведеться стати чимось подібним до ордену Білого Орла часів Другої Речі Посполитої (за 1921-1938 рр. з 111 відзначень переважна більшість припала на іноземних правителів, і лише 24 ордени отримали поляки).

При потребі повторного відзначення непосидючих монархів українськими нагородами вручення ордену «За заслуги» І ст. стало майже доброю традицією: «Його Величність Султана Хаджі Хассанала Болкіяха - Султана Брунею Даруссаламу» та «Його Королівську Величність Абдаллу II бін аль-Хусейна – Короля Йорданського Хашимітського Королівства» щаслива доля не оминула (УПУ від 24.03.2011 р. №335/2011 та УПУ від 22.06.2011 р. №698/2011). Трансформацію імен монархів та назв очолюваних ним держав (в порівнянні з нагородженням 2002 р.) можемо пояснити хіба що особистими вподобаннями клерків Адміністрації Президента.

 На щастя, у випадку з йорданським королем вирішили на членів його численної родини не розпорошуватися – закріплена Кораном полігамія в поєднанні з українською традицією дарувати дружинам очільників іноземних держав високі нагороди здатні швидко спустошити вітчизняну орденську скарбницю.

Особливо варто відзначити прецедент вживання титулу «Його Висоповажність» щодо шейха Халіфа бін Заїда Аль Нагаяна – Президента  Об'єднаних Арабських Еміратів, відзначеного орденом князя Ярослава Мудрого І ступеня (УПУ від 23.11.2012 р. №650/2012). Здавалося б, спадковий правитель (одночасно президент ОАЕ й емір емірату Абу-Дабі) міг би бути «Його Величністю», проте, особливості державного устрою ОАЕ визначили пріоритет президентської посади з «не-монархічним» титулуванням.

 На відміну від коронованих осіб, доцільність вживання додаткових “почесно-посадових” титулів стосовно обраних президентів викликає глибокий сумнів. Якщо президенти держав, на відміну від “Їхніх Величностей” королів та королев, в договорі про утворення Ради Європи (1992 р.) згадуються без додаткових титулів, то навіщо тулити “пани”, “Поважні Пани”, “Пані” чи “Високоповажності” поруч з іменами обраних (чи навіть призначених – міністрів, послів) урядовців в українських документах? Тим паче, що послідовності навіть у цій чиновницькій запопадливості годі й шукати. Але звернімося до першоджерел.

 Чи не першим главою іноземної держави, нагородженим в Україні, став президент Узбекистану Іслам Карімов, прикрашений Почесною відзнакою Президента України. Чи вживалися в цьому випадку якісь додаткові титули, невідомо (УПУ від 25.08.1992 р. №441 на офіційних урядових інтернет-сайтах відсутній). Наступним –  серед іноземних очільників –  кавалером Почесної відзнаки Президента України став “Його Високоповажність пан Оскар Луїджі Скальфаро”, президент Італії (УПУ від 05.05.1995 р. №347/95). Саме цей випадок вживання титулу “Його Високоповажність пан…” можна вважати першим в історії нагородної  справи сучасної Української держави.

 Абсолютною загадкою є шість наступних нагороджень орденом князя Ярослава Мудрого І ступеня: президента Бразилії Фернандо Енріке Кардозу (25.10.1995 р.), президента Аргентини Карлоса Сауля Менема (27.10.1995 р.), президента Чилі Едуардо Руїса Тагле Фрея (30.10.1995 р.), голови КНР Цзянь Цземіня (02.12.1995 р.), президента Фінляндії Марті Ахтісаарі (10.01.1996 р.) та президента Індонезії Сухарто (01.04.1996 р.). Президентські Укази про ці нагородження відсутні у відомих автору джерелах, а наведені в трьохтомнику “Нагороди України: історія, факти, документи” дати відзначень** (без посилань на Укази) дозволяють зробити припущення: в закордонні турне Президент України Леонід Кучма прихоплював певну кількість орденських знаків та книжок, які й роздарював, не обтяжуючи себе оформленням дарунків Указами після повернення. Зрозуміло, за відсутності Указів, з’ясувати формат титулів можливим не видається.

 Наступних шість років (1996-2002) панувала відносно стабільна “протокольна” запопадливість: “Їх Високоповажностями Панами” йменували не те що президентів, а й міністрів, послів і єврочиновників різних рівнів. Менше пощастило аргентинським кавалерам ордену “За заслуги” ІІІ ст. –  губернатору штата Місьйонес “Поважному Пану” Пуерто Рамону Федеріко і депутату Національного Конгресу “Пані” Тогні ді Велі Адріану Леонор (УПУ від 15.08.1997 р. №818/97). Втім, повернемося до лідерів держав…

 Незалежна демократична Україна в ці роки визнала титул “Його Високоповажність Пан…” за такими кавалерами ордену князя Ярослава Мудрого І ступеня:

-    президентом Кореї Ким Єн Самом (УПУ від 06.12.1996 р. №1175/96);

-    президентом Азербайджану Гейдаром Алірза огли Алієвим (УПУ від 20.03.1997 р. №257/97);

-    президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим (УПУ від 13.10.1997 р. №1148/97);

-    президентом Узбекистану Ісламом Карімовим (УПУ від 17.02.1998 р. №128/98);

-    президентом Португалії Жорже Фернандо Бранко де Сампайо (УПУ від 10.04.1998 р. №280/98); 

-    президентом Південно-Африканської Республіки Нельсоном Роліглагла Манделою (УПУ від 03.07.1998 р. №731/98);

-    президентом Франції Жаком Шираком (УПУ від 02.09.1998 р. №965/98);

-    президентом Австрії Томасом Клестілем (УПУ від 13.10.1998 р. №1133/98);

-    президентом Литви Валдасом Адамкусом (УПУ від 05.11.1998 р. №1212/98);

-    президентом Грузії Едуардом Шеварднадзе (УПУ від 01.10.1999 р. №1257/99);

-    президентом Туркменістану Сапармуратом Ніязовим (УПУ від 18.02.2000 р. №262/2000).

 Екс-президент Російської Федерації і кавалер ордену Ярослава Мудрого І ст. Борис Єльцин, хоч і був визнаний “Паном”, але, певно, через відставку, “Його Високоповажністю” не йменувався (УПУ від 22.01.2000 р. №90/2000).

 З незрозумілих причин, в окремих випадках застосовувався варіант “Його Високоповажність пан…”. Його “володарями” стали:

-    голова Палестинської Національної Автономії Ясер Арафат (УПУ від 02.09.1999 р. №1101/99);

-    президент Сирії Башар Аль-Асад (УПУ від 20.04.2002 р. №362/2002);

-    президент Лівану Еміль Джаміль Лахуд (УПУ від 22.04.2002 р. №363/2002).

 Будемо вважати, що пониження титулу з “Пана” до “пана” – лише випадковий збіг обставин, а не наслідок, м’яко кажучи, не зовсім дружніх стосунків цих арабських лідерів з Державою Ізраїль. Що ж до Ясера Арафата, то його статус глави автономного утворення (а не суверенної держави) якось не узгоджується з положеннями Статуту ордена князя Ярослава Мудрого, тож його нагородження знаками І ступеня могло розцінюватися недоброзичливцями як фактичне визнання Президентом України повної незалежності Палестини. Та добре, що до нагородної політики України мало хто в світі ставиться серйозно, тож дипломатичного скандалу вдалося уникнути…

 Але після квітня 2002 р. додатки “Пан” (“Пані”, “пан”) зникають з президентських указів про нагородження на довгих п’ять з половиною років. Співставлюючи хронологію призначень високопосадовців зі змінами в практиці застосування почесних титулів, можна висловити впевненість, що “Пани” чи просто “пани” стали на заваді саме Голові Адміністрації Президента України Віктору Медведчуку, який активно формував соціал-демократичний імідж, намагаючись добитися прийняття своєї політичної партії – СДПУ(О) – до Соцінтерну. Щоправда, “Високоповажності” скасовувати ніхто й не збирався.

 Першим з державних очільників, кого високою українською нагородою відзначили, а титулом “Пан…” обійшли, став “Його Високоповажність” Муаммар Каддафі (УПУ від 11.10.2003 р. №1177/2003). Щоправда, “скромну” посаду “Лідер Великої Вересневої революції” і звання полковника за новоспеченим кавалером ордена князя Ярослава Мудрого І ступеня Україна (в особі її Президента) визнала.

 Далі настала черга “Їх Високоповажностей”:

-    президента Бразилії – Луїза Інасіо Лули да Сілва (УПУ від 20.10.2003 р. №1200/2003);

-    президента Словаччини – Рудольфа Шустера (УПУ від 07.06.2004 р. №620/2004).

 Зміна владної команди на початку 2005 р. спричинила півторарічне ігнорування титулу “Його/ЇЇ Високоповажність”, тож без зайвих додатків обійшлися:

-    екс-президент Польщі Лех Валенса – кавалер ордена князя Ярослава Мудрого ІІ ст. (УПУ від 31.08.2005 р. №1218/2005);

-    президент Польщі Александр Кваснєвський – кавалер ордена “За заслуги” І ст. (УПУ від 24.11.2005 р. №1646/2005);

-    президент Латвії Вайра Віке-Фрейберга – кавалер ордена князя Ярослава Мудрого І ст. (УПУ від 27.04.2006 р. №330/2006);

-    президент Молдови Володимир Воронін – кавалер ордена князя Ярослава Мудрого І ст. (УПУ від 24.05.2006 р. №432/2006);

-    екс-президент Чехії Вацлав Гавел – кавалер ордену князя Ярослава Мудрого ІІІ ст. (УПУ від 19.08.2006 р. №698/2006).

 Аж раптом комусь щось пригадалося, і титул “Її Високоповажність” застосувують до президента Фінляндії Тар’ї Галонен при її відзначенні орденом князя Ярослава Мудрого І ст. (УПУ від 24.10.2006 р. №900/2006). Та ще рік потому “високоповажний” рецидив не повторювався, і його оминули:

-    президент Литви Валдас Адамкус – кавалер ордена “За заслуги” І ст. (УПУ від 14.11.2006 р. №958/2006);

-    президент Хорватії Степан Месич – кавалер ордена князя Ярослава Мудрого І ст. (УПУ від 24.05.2007 р. №466/2007);

-    екс-президент Мальти Гвідо Де Марко – кавалер ордена “За заслуги” І ст. (УПУ від 21.08.2007 р. №739/2007);

-    президент Ізраїля Шимон Перес – кавалер ордена Ярослава Мудрого І ст. (УПУ від 12.11.2007 р. №1089/2007).

 Але невдовзі настав час чергового польського президента, і “Його Високоповажність пан Лех Качинський” отримує орден князя Ярослава Мудрого І ст. (УПУ від 06.12.2007 р. №1185/2007). Ну, не зміг, не зміг польський президент обійтися без титулів!

 Певно, за інерцією, називають “паном” і польського кінорежисера (навіть не міністра!) Анджея Вайду – кавалера ордена Ярослава Мудрого V ст. (УПУ від 15.04.2008 р. №366/2008). Наступним «паном» серед простих смертних пощастило стати кавалеру ордена «За заслуги» ІІІ ст., Надзвичайному і Повноважному Послу Японії в Україні Муцуо Мабучі (УПУ від 07.10.2008 р. №908/2008). Цікаво, що між квітнем і жовтнем 2008 р. Президент Віктор Ющенко видав більше десятка указів про нагородження іноземців, але жодного з них (окрім глав держав, і то не всіх) «панами» не титулували, хоч серед них були і міністри, і посли, і почесні консули, ба навіть дружини президентів Латвії і Мальти (УПУ від 08.05.2008 р.- №424/2008, від 19.05.2008 р.- №459/2008, від 21.05.2008 р.- №465/2008, від 30.05.2008 р.- №490/2008, від 25.06.2008 р.- №582/2008, від 09.07.2008 р.- №632/2008, від 22.07.2008 р.- №657/2008, від 25.07.2008 р.- №№669/2008, 670/2008, від 20.08.2008 р.- №752/2008, від 09.09.2008 р.- №812/2008).

 На відміну від польського митця і японського дипломата, “паном” не визнали нагородженого раніше Муаммара Аль-Каддафі*** – Лідера Великої Вересневої революції, полковника”. Втім, підстав для образ невтомний лівійський революціонер не мав, адже він отримав орден Богдана Хмельницького відразу І ст., яким нагороджують, взагалі-то, послідовно, починаючи з ІІІ ст., і то лише громадян України (у всякому разі, таке написано в орденському Статуті). Чи то в запасниках Секретаріату Президента скінчилися запаси орденів “За заслуги” І ст., чи то полковник Каддафі схотів отримати суто військову нагороду?**** Добре, що Україна не наполягала на оплаті похорон лицаря ордена Богдана Хмельницького Муаммара Аль-Каддафі, хоч така сумна почесть й передбачена Статутом українського ордена (це очевидне і не завжди доречне запозичення зі Статуту французького ордену Почесного Легіону).

 Відносно зрозуміла відсутність звороту “Його Високоповажність Пан…”, коли йде мова про відзначення Державного секретаря Святого Престолу кардинала Тарчізіо Бертоне (УПУ від 21.05.2008 р. №465/2008). Але Державний секретар (ба навіть Святого Престолу!) – все ж таки не голова держави, тож відзначення монсеньйора Бертоне орденом князя Ярослава Мудрого І ст. якось не зовсім відповідає вимогам Статуту нагороди…

 Не захотіли визнати “панами” і кавалерів ордена князя Ярослава Мудрого І ст. “Його Високоповажність Ільхама Алієва”, президента Азербайджана (УПУ від 19.05.2008 р. №458/2008), і “Його Високоповажність Емомалі Рахмона”, Президента Таджикистану (УПУ від 03.12.2008 р. №1137/2008).

 Можна було б висловити побоювання, що “панами” Президент України останні місяці визнає лише поляків чи японців, та нагородження червня-жовтня 2008 р. дозволяють включити до обраного кола “паньства” ще латишів, угорців та мальтійців, адже президенти Латвії – Валдіс Затлерс (УПУ від 25.06.2008 р. №581/2008), Угорщини – Ласло Шойом (УПУ від 07.07.2008 р. №627/2008) та Мальти – Едвард Фенех Адамі (УПУ від 09.07.2008 р. №631/2008), крім ордену князя Ярослава Мудрого І ст., були удостоєні майже повного джентльменського набору титулів (“Його Високоповажність пан…”). На додачу, дружина латвійського президента Ліліта Затлере отримала орден княгині Ольги І ст. (УПУ від 25.06.2008 р. №582/2008) – певне, щоб не відчувала дискомфорту поруч з дружиною президента Литви і шведською королевою… Не оминула аналогічна нагорода і Мері Фенех Адамі (УПУ від 09.07.2008 р. №632/2008). Чому не відзначили дружину Ласло Шойома, в принципі, зрозуміло – угорський президент завітав до Києва один. Очевидно, якби приїхав з дружиною, то в неї б обов’язково б знайшлися «заслуги-внески» у «дружбу-співробітництво», і, як мінімум, ордену княгині Ольги І ст., їй було не оминути…

 Надалі спостерігаємо чергове зникнення «Їх Високоповажностей» та «панів» з текстів нагородних указів. Скоріше за все, це сталося внаслідок звільнення Глави Секретаріату Президента Віктора Балоги у травні 2009 р.

 Від кадрової пертурбації на Банковій зазнав «титульних утисків» литовський президент Валдас Адамкус, якому подарували орден Свободи під самий фінал каденції (УПУ від 26.06.2009 р. №494/2009).  

 Втім, вже невдовзі «Їх Високоповажності» знову прикрашають рядки Президентських Указів. Наприклад:

-    «Його Високоповажність» Луіс Інасіо Лула да Сілва, Президент Федеративної Республіки Бразилія, відзначений орденом Свободи (УПУ від 24.11.2009 р. №960/2009)*****.

Дещо змінилася ситуація з приходом на посаду Президента України Віктора Януковича. Першим державним очільником, якого він вшанував нагородою, став Голова Державної Ради та Ради Міністрів Республіки Куба Рауль Кастро Рус – його було нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого І ст. (УПУ від 26.03.2010 р. № 449/2010). Цілком природно виглядало й інше відзначення – орденом «За заслуги» І ст. був нагороджений  Фідель Кастро Рус – Перший секретар Комуністичної партії Куби (УПУ від 26.03.2010 р. № 448/2010). Зрозуміло, що цих «товаришів» аж ніяк не можна було обізвати «високоповажностями» - на відміну від очільника Республіки Казахстан...

Своєрідним подарунком до 70-річчя президенту Казахстану став орден Свободи – тим більш, що Нурсултана Назарбаєва визнали «Його Високоповажністю» (УПУ від 02.07.2010 р. № 748/2010). Щоправда, приставки «Пан» його позбавили – на відміну від нагородження 13-річної давнини.

Абсолютно «нетовариським» і навряд чи адекватним комуністичній ідеології видається іменування: «Його Високоповажність Пана Ху Цзіньтао – Голову Китайської Народної Республіки», яке промайнуло в тексті УПУ від 31.08.2010 р. №885/2010.

Не надто природно виглядає й титулування: «Його Високоповажність Саркозі Ніколя – Президента Французької Республіки», вжите в тексті УПУ від 06.10.2010 р. №934. «Високоповажний Президент…», хоч і не визнаний «Паном…»  відтоді став кавалером ордену Ярослава Мудрого І ст. Можна тільки порадіти, що на Карлі Бруні орден княгині Ольги І ст. чи «За заслуги» І ст. вдалося зекономити.

Через те, що одним і тим самим УПУ від 26.04.2011 р. № 502/2011 було відзначено два десятки іноземців, які тим чи іншим чином прислужилися Україні у справі ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, згаданий першим чинний Президент Латвії Валдіс Затлерс взагалі обійшовся без додаткових титулів. Вочевидь, якби «під Президента» створювали б окремий УПУ (як це і робилося зазвичай), то був би він іменований «Його Високоповажністю…», а, може, навіть і «паном» - як у 2008-му…  

Вочевидь, єдиним прецедентом вживання титулу «Його Високоповажність» (хоч і без «Пан») до випускника Львівського вищого військово-політичного училища став УПУ від 29.06.2011 р. №714/2011. Зрозуміло, що згаданий там новий кавалер ордена Ярослава Мудрого І ст. – президент Монголії Цахіагійн Елбегдорж фігурував там вже як глава держави.

Закономірним продовженням нелогічної практики виглядає й вживання титулу «Його Високоповажність…» стосовно Дімітріса Хрістофіаса – Президента Республіки Кіпр, нагородженого орденом Ярослава Мудрого І ст. відповідно до УПУ від 4.07.2011 р. №728/2011. Варто нагадати, що очільник Кіпру сповідує комуністичну ідеологію – у всякому разі, офіційно. Може, завдяки цьому, «Паном…» його визнано не було.

Повторно визнали «Його Високоповажністю…» Президента Таджикистану Емомалі Рахмона – саме так було зазначено в тексті УПУ від 15.12.2011 р. №1124/2011, який наділив таджицького очільника орденом «За заслуги» І ст. Аналогічне формулювання було вжито й до президента Азербайджану Ільхама Гейдар огли Алієва – щоправда, цього разу «Його Висоповажність» було відзначено орденом Свободи (УПУ від 18.11.2013 р. №639/2013).

«Його Високоповажністю» визнано було й Томіслава Ніколіча – Президента Республіки Сербія, відзначеного орденом «За заслуги» І ст. (УПУ від 06.06.2013 р. №318/2013). Дивно, що сербського президента нагородили відразу саме орденом «За заслуги», а не Ярослава Мудрого – як то повелося раніше.

«Титульна традиція» збереглася й після зміни влади: «Його Високоповажність» Броніслава Коморовського – Президента Польщі – було нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого І ступеня (УПУ від 16.12.2014 р. №935/2014).

Зайве казати, що фрагментарне, непослідовне, спотворене і недоречне застосування окремих норм міжнародного дипломатичного протоколу (в частині титулів) компрометує українську нагородну систему і державну владу в цілому. Вживання ж запопадливо-ввічливих титулів виключно для іноземців, яким високі нагороди України роздаються за віртуальне “зміцнення-укріплення дружби-співробітництва”, об’єктивно девальвує українські ордени у суспільній свідомості і ображає наших співвітчизників, яких за реальні заслуги нагороджують вкрай скупо, та й титулами не наділяють.

         Попри сучасний стан взаємин, варто звернути увагу на досвід Російської Федерації: нагородження президентів Франції, Казахстану, України та Азербайджану обійшлися без згадки про “господ” чи “высокопревосходительств”. Більш того, в Росії вважають за можливе відзначати іноземних президентів і орденом “За заслуги перед Батьківщиною” ІІ ст. (Олександр Лукашенко, 2001 р.), ба навіть медаллю Пушкіна (Аскар Акаєв – 1999 р., Тар’я Галонен –  2007 р.)******  Якщо ж проаналізувати реєстр кавалерів вищих українських орденів (Свободи та князя Ярослава Мудрого І ст.), то складається враження, що незалежну Україну нам розбудовують іноземні королі та президенти!

         Підсумовуючи аналіз титульної чехарди в українській нагородній справі, хочеться висловити переконання: нехай “високоповажне панство” (у всіх можливих варіаціях) існує в міждержавному дипломатичному листуванні (яке, зрештою, мало кого цікавить) чи в псевдоелітних квазіорденах, а в нагородній практиці демократичної України запопадливі предикати й титули недоречні! Замість запровадження титульної колотнечі краще вже домогтися вірного написання власних імен відзначених.  

_________________________________

*Тексти УПУ від 29.09.2008 р. №№870/2008, 871/2008 офіційне Інтернет-представництво Президента України Віктора Ющенка тривалий час сором’язливо замовчувало.

 

**В трьохтомнику “Нагороди України: історія, факти, документи” дату відзначення орденом князя Ярослава Мудрого І ст. індонезійського президента Сухарто – 01.04.1995 р. – вказано, вочевидь, помилково: ця нагорода була заснована лише 23.08.1995 р.

 

***Муаммар Каддафі (Аль-Каддафі) – не єдина жертва “грамотіїв” з Адміністрації (чи то Секретаріату) Президента України. Ліхтенштейнського барона Едуарда фон Фальц-Фейна, йменували ще різноманітніше: “бароном Фальцфейном” (УПУ від 13.06.1994 р. №301/94), “бароном Фальц-Фейном” (УПУ від 22.05.1998 р. №497/98 та від 15.11.2002 р. №1038/2002), а згодом баронський титул (в Указах Президента від 13.09.2007 р. №864/2007 та від 24.08.2012 р. №502/2012) взагалі не фігурував. Цікаво, що приставку “фон” за Едуардом фон Фальц-Фейном не визнавав жоден з українських Президентів – навіть ті, хто йменував його бароном! Проте, за австрійським кавалером ордена князя Ярослава Мудрого V ст., депутатом Європарламенту Отто фон Габсбургом приставку “фон” в тексті УПУ від 18.06.2007 р. №864/2007 збережено, що є свідченням безсистемного вживання титулів. 

 

****Любов до військових відзнак, які призначені лише громадянам України, полковник Каддафі перейняв, вочевидь, від президента Узбекистана Іслама Карімова. Той примудрився в один день – 17 лютого 1998 р. – отримати орден князя Ярослава Мудрого І ст. (“за визначну державну і політичну діяльність”) та “Іменну вогнепальну зброю” (“за зміцнення дружби і укріплення співробітництва”) на додачу! Отож, маємо мега-феномен: іноземний президент одномоментно отримав дві державні нагороди України (одну з них – явно всупереч законодавству), та ще й заслуги у зміцненні дружби двох народів відмічені вогнепальною зброєю (!!!). 

 

*****Сподіваймося, що бразильський очільник терпляче ставиться до того, що в Україні його називають по різному: в жовтні 2003 р. нагороджували «Луїза Інасіо Лулу да Сілва», а в листопаді 2009 р. – «Луіса Інасіо Лулу да Сілву».

 

******Безперечно, українському очільникові Леонідові Кучмі пощастило – його відзначили орденом «За заслуги перед Батьківщиною» І ст. (УПРФ від 20.04.2004 р. № 556). Хоч це і не вища нагорода Російської Федерації – орден Св. Андрія Первозванного, але в порівнянні з ним Тар’я Халонен, заслуги якої «оцінили» однією з найскромніших нагород – медаллю Пушкіна (!), виглядає просто кумедно. До того ж, в УПРФ від 29.11.2007 р. № 1599 Тар’я Халонен згадується поміж 10 (!) інших достойників – явно не відповідного її посаді рангу. Дещо більше поваги виявили до президента Киргизії – в УПРФ від 23.08.1999 р. № 1106 Аскар Акаєв фігурує разом з урядовцем та трьома науковцями-співвітчизниками. Звичайне нехлюйство чи свідоме  приниження?