НАГОРОДИ ЗА ГІДНІСТЬ У НЕВОЛІ Частина 1
НАГОРОДИ   ЗА   ГІДНІСТЬ   У   НЕВОЛІ Частина 1

НАГОРОДИ   ЗА   ГІДНІСТЬ   У   НЕВОЛІ

 

З давніх давен полон для воїна будь-якого війська був суворим випробуванням, пов'язаним із ризиком для життя. Далеко не всі бранці гідно тримали удар долі, наражаючи себе на смертельну небезпеку. Але ті, хто з честю пройшов випробування ворожою неволею, після повернення додому або відходу у вічність заслуговували на людську шану.

В епоху домінування холодної зброї та нечисленних професійних армій, в котрих командирів та героїв заледве чи не кожен вояк знав в обличчя, потреби у встановленні відзнак для тих, хто гідно поводив себе у полоні, просто не було. Але два минулих століття, Наполеонівські та Світові війни – нечувані за своїми масштабами цивілізаційні конфлікти, усталення законів та звичаїв війни (котрі, хоч і далеко не завжди, сприяли гуманізації поводження з бранцями), зумовили появу особливих відзнак для військовополонених.

Запекла боротьба з тоталітарними режимами, катастрофічне поширення тероризму в останні десятиліття спричинили перегляд статутів існуючих нагород та появу нових – для відзначення тих військовослужбовців та цивільних осіб, які втратили волю не в ході формально оголошених війн, а внаслідок дій терористів чи злочинних можновладців.

Спробуємо розглянути розвиток системи найвідоміших спеціалізованих відзнак для військовополонених та цивільних громадян, ув'язнених за політичними мотивами та депортованих – у хронологічній послідовності.

За наявною інформацією, є підстави вважати, що першою спеціалізованою нагородою для тих, хто гідно поводив себе у полоні, була іспанська медаль «Постраждалому за Вітчизну» (Medalla de Sufrimientos por la Patria), встановлена королем Фердинандом VII 6 листопада 1814 р для учасників війни за незалежність 1808-1813 рр. – колишніх полонених. Цілком логічно виглядає заснування подібної нагороди саме цим монархом: під час війни він разом із батьком – королем Карлом IV – тривалий час перебував фактично під арештом (відповідно до розпорядження Наполеона).

На аверсі медалі було зображено фортечну башту в оточенні ланцюга й лаврового вінка. Дизайн відзнаки варіював залежно від статусу нагородженого: офіцери та кадети отримували золоту (позолочену) медаль, прикрашену кольоровими емалями (ілл. 1), а солдати та унтер-офіцери – срібну без емалі (ілл. 2). Подібний поділ був цілком природним для жорстко структурованого за станами іспанського суспільства. Носилася медаль на стрічці жовтого кольору із зеленими смужками.

ілл.1  ілл.2

26 червня 1815 р. король видав указ, згідно з яким право на нагороду отримували й цивільні особи, які перебували у полоні у французів під час війни. Від 5 листопада 1900 р. медаллю відзначалися іспанські військовослужбовці, які потрапили в полон під час іспано-американської війни 1899-1900 рр. 29 червня 1918 р. положення про цю медаль зазнало суттєвих змін – відтоді нею нагороджували й поранених військовослужбовців. Пізніше було встановлено, що для вирізнення заслуг поранені носять медаль на стрічці із додавання червоних вишитих хрестів (відповідно до кількості поранень), а колишні полонені – із металевою планкою (в колір медалі) із зазначенням дат перебування у неволі. Декретом від 15 березня 1940 р. передбачалося, що колишні бранці мали носити її на стрічці помаранчевого кольору (ілл. 3). Наказом від 11 березня 1941 р. встановлювалися нові забарвлення стрічки – зокрема, синя – для цивільних осіб (ілл. 4), які зазнали ув’язнення у «Червоній Зоні» (території, контрольованій республіканцями під час Громадянської війни 1936-1939 рр.).

ілл.3    ілл.4

Прагнучи дистанціюватися від тоталітарного минулого, іспанська влада скасувала медаль «Постраждалому за Вітчизну» законом №17 від 19 липня 1989 р.

Через століття після заснування іспанської медалі, у 1917 р. в Росії була встановлена відзнака для військовослужбовців, які втекли з ворожого полону – Наказ по військовому відомству №607 від 25 вересня 1917 р. містив опис нарукавної нашивки, дизайн якої символізував героїчне звільнення з неволі (ілл. 5). Документ встановлював лише два різновиди відзнаки – для втікачів з німецького та австро-угорського полону, хоча очевидно, що російські військовослужбовці потрапляли в полон і до інших супротивників (Туреччини та Болгарії). З огляду на подальші події, можна припустити, що відзнака навряд чи виготовлялася серійно.

ілл.5

Наступного разу потреба у заснуванні відзнаки за втечу з полону виникла вже по завершенні Першої світової війни 1914-1918 рр. Природно, що спершу це трапилося у країні, територія котрої майже повністю була окупована агресором, - у Бельгії. 26 лютого 1919 р. було прийнято нову редакцію статуту бельгійського Воєнного хреста (Croix de guerre / Oorlogskruis), яка передбачала додавання на стрічку елемента у вигляді пальмової гілки для кількох категорій відзначених – зокрема, для військовослужбовців, які здійснили втечу з полону та згодом повернулися до лав війська (ілл. 6, 7).

ілл.6   ілл.7

27 листопада 1922 р. у цій же державі було встановлено Хрест Депортованих (Croix des Déportés 1914–1918 / Weggevoerdenkruis 1914–1918). Відзнакою із виразно оздобленим дипломом (ілл. 8, 9) нагородили близько 55 тис. бельгійських громадян, котрих депортували до Німеччини на примусові роботи. Бельгійців, які померли у неволі, посмертно було нагороджено не Хрестом Депортованих, а орденом Леопольда ІІ (на стрічку додавалася золота поперечна смужка).

ілл.8      ілл.9

Ініціатива бельгійців надихнула їхніх сусідів – французів. На прохання асоціації втікачів з полону депутат Марсель Плезан восени 1925 р. вніс законопроект, на підставі якого 20 серпня 1926 р. у Франції було встановлено Медаль втікачів з полону (Médaille des Évadés). Відзнакою (ілл. 10-12) нагороджували французьких військовослужбовців, які втекли з полону, уродженців Ельзасу та Лотарингії, які після призову до німецького війська дезертирували, або ж цивільних громадян, які залишили окуповану територію Францію, перейшовши лінію фронту. Нагородженню (посмертно) підлягали також й ті, хто загинув при спробі втечі з полону, а також ті, хто втік з полону під час франко-пруської війни 1870-1871 рр. Кількість нагороджених оцінюється приблизно у 50 тисяч (15 тис. – за Першу світову війну, ще 35 тис. – за Другу світову). В ієрархії французьких нагород ця медаль посідає доволі високе становище – відразу за орденом Мистецтв та літератури.