ІСТОРІЯ МЕДАЛЬНОЇ КОЛОДКИ
ІСТОРІЯ  МЕДАЛЬНОЇ КОЛОДКИ

МЕДАЛЬНІ   КОЛОДКИ

 

Останнім часом у вітчизняному експертному середовищі почастішали дискусії щодо доцільності використання на українських державних та відомчих нагородах, які носяться на грудях, металевих колодок. Деякі фахівці вважають їх рудиментом радянської фалеристичної практики та наполягають на тому, що вітчизняні нагороди повинні носитися на стрічках без жорсткої пластиноподібної основи. В якості аргумента прибічники такої точки зору посилаються на те, що у більшості країн світу державні нагороди, призначені для носіння на грудях, виготовляються на стрічках без колодок.

Очевидно, що для детального вивчення цього питання необхідно звернутися до світового досвіду, з’ясувати, чим саме була викликана поява медальних (орденських) колодок і яких метаморфоз зазнав цей елемент за час свого існування у різних фалеристичних системах.

У перші століття свого існування ордени виступали як нагороди для нечисленних представників правлячих еліт, у статутах деяких з них прямо ставилася вимога, що кавалер не може носити інших нагород. Вкрай нечастими були й випадки масового нагородження рядових бійців медалями за ту чи іншу битву чи кампанію. Питання щодо відзначення орденоподібними відзнаками міщан чи селян за невійськові заслуги фактично навіть не обговорювалося. Саме тому проблеми гармонійного поєднання при носінні на грудях кількох нагород на той час не існувало: можновладці та полководці носили, зазвичай, по одній-дві відзнаки (найвищого ступеню) на великій (через плече) стрічці, від однієї до кількох – на шийній стрічці (чи ланцюгу), та одну-дві – на стрічці у петлиці. Орденські ж зірки (на той час, як правило, гаптовані) нашивалися на одяг (іл. 1-4).

іл.1 іл.2 іл.3іл.4

Епоха Наполеонівських війн спричинила появу багатотисячних армій, об’єднаних у коаліції, та поширення практики нагороджень своїх та союзних військовослужбовців – як офіцерів, так і рядових – медалями та хрестами за окремі битви чи походи. Особи, відзначені кількома «різноформатними» нагородами, постали перед проблемою візуальної гармонізації поєднання орденів, хрестів чи медалей, які слід було носити на грудях за допомогою стрічок.

Вже у першій третині ХІХ ст. виникло кілька варіантів вирішення цієї проблеми. Так, зокрема, у Росії та німецьких державах почали використовувати довгу шпильку-застібку, до якої кріпилися стрічки нагород (іл. 5).

іл.5

Це забезпечувало відносно рівну й безперервну верхню межу підбірки з кількох відзнак. В Австрії орденську стрічку складали у кілька шарів з перегином навскіс, що дозволяло отримати напівжорсткі трикутники, які можна було підкладати з невеликим напуском – як правило, із приєднанням до металевої планки-основи. Ця технологія виявилася настільки вдалою, що використовується й досьогодні (іл. 6-12).

іл.6іл.7іл.8

 

іл.9іл.10іл.11

 

іл.12

Згодом цей спосіб поєднання орденських стрічок був запозичений й іншими державами – наприклад, Угорщиною та Хорватією, які мали спільне з Австрією історичне минуле (іл. 13-15).

іл.13іл.14іл.15

У другій третині ХІХ ст. виникла так звана орденська колодка (Ordensspange, Ordensschalle) «старопруського» типу – металева пластина трапецієподібної форми, яка обтягувалася стрічкою під невеликим нахилом. Ордени, хрести та медалі кріпилися до неї за допомогою гачків з тильного боку (іл. 16-21). Власне, це і слід вважати появою класичної орденської колодки – жорсткої пластини, повністю обтягнутої стрічкою.

 іл.16іл.17